Сьогодні мова піде
про Чорноморську сіль, яку добували саме в Куяльницькому лимані.
У давні часи сіль
була набагато більше ніж приправа. Сіль була просто необхідна у скотарстві, її
використовували у сироварінні, заготівлі м’яса й риби, щоб створювати запаси
для зимівлі та торгівлі. Солонина дозволила підкорити моря й океани.
Тому у фольклорі склався образ чумака, який не
рахує грошей і легко з ними розстається у шинку після успішного повернення з
Криму.
Чорноморську сіль
добували в Куяльницькому лимані, саме тут за часів середньовіччя пролягав так
званий Чумацький шлях. З Куяльника сіль доставляли навіть у країни Європи.
Раніше сіль
добували в так званих лагунах Куяльницького лиману. Територію відокремлювали,
робили невеличку заглибину та десь за тиждень теплої сонячної погоди отримували
шар солі.
А потім сіль просто
підіймали на вози вилами, після чого вона швидко тверділа й обсихала.
На теперішній час
головним показником доцільності поновлення процесу видобутку солі в
Куяльницькому лимані є рентабельність.
Такий метод доволі
легко і швидко відновити, але можливо добувати лише «сезонну» сіль, в літній
період – усе залежить від сонця. За інвестиціями цей метод видобутку солі не
дуже затратний, а за термінами реалізації – швидкий.
Обсяг добутої солі
за три місяці літа може задовольнити потребу цілого міста Одеси в солі на рік.
Але натепер на
території Куяльницького лиману створений національний природний парк
"Куяльницький", і незважаючи на природоохоронний статус лиман дедалі
більше дрібніє та прісніє, а будь-яка промисловість може його остаточно
загубити, як вважають науковці.
Тому віковий досвід добування
Чорноморської солі залишається історією.