Сучасне
розуміння міського благоустрою частіше за все асоціюється з заміною природних
поверхонь твердими покриттями — асфальтом або тротуарною плиткою. Такі рішення
виглядають естетично та зручні в експлуатації, однак мають суттєву екологічну
ціну, яка часто залишається поза увагою.
Асфальт
є найбільш агресивним для довкілля видом покриття. Він повністю ізолює ґрунт
від атмосфери, порушує природний газообмін і водопроникність. Унаслідок цього
ґрунт деградує, втрачає біологічну активність, а кореневі системи рослин
гинуть. Крім того, асфальт сильно нагрівається влітку, формуючи ефект
«теплового острова», що підвищує температуру повітря в містах і збільшує
енергоспоживання.
Більш
екологічною, в порівнянні з асфальтом, є тротуарна плитка. Проте її вплив
залежить від способу укладання. У разі щільного монтажу на бетонну основу
плитка майже не поступається асфальту за негативним ефектом. Водночас проникні
системи укладання з піщаною або гравійною основою частково зберігають
інфільтрацію води та дають ґрунту «дихати», що робить їх менш шкідливими для
міських екосистем.
Жива
поверхня
— газони, ґрунт, зелені насадження — є найбільш екологічно збалансованим
варіантом. Вона забезпечує природне поглинання дощових вод, зменшує ризик
підтоплень, підтримує біорізноманіття та сприяє охолодженню міського
середовища. Окрім цього, зелені поверхні виконують важливу соціальну функцію,
покращуючи психологічний стан мешканців.
Таким
чином, екологічно відповідальний благоустрій має ґрунтуватися не лише на
естетиці та зручності, а й на збереженні природних процесів. Поєднання живих
поверхонь із проникними покриттями є ключовим кроком до сталого розвитку міст і
зменшення антропогенного навантаження на довкілля.
У
Києві останніми роками реалізуються різноманітні ініціативи з «озеленення»
міського простору та зменшення негативного впливу твердих покриттів:
• встановлення «parklets» — невеликих
громадських просторів із зеленими елементами та місцями відпочинку, які
замінюють частину автомобільних стоянок і створюють зелений простір у щільній
забудові;
• рішення з менш інтенсивного скошування
газонів та створення природних луків у громадських зонах, що підвищує
біорізноманіття та мікроклімат;
• живі огорожі вздовж доріг, які відіграють
роль природного фільтру повітря та шуму;
Ці
проєкти демонструють рух до «зеленого» міста, де замість широких асфальтованих
площ з «мертвим» ґрунтом розвиваються природно-орієнтовані простори. ecopolitic.com.ua
Львівський
Регіональний ландшафтний парк «Знесіння» — приклад великого природного простору
в межах міста, де збережено природні лісові ділянки, долини та водні об’єкти.
Така зелена зона не лише покращує мікроклімат та підтримує біорізноманіття, а й
забезпечує місту важливі екосистемні послуги: від регулювання водного балансу
до рекреації для мешканців. Вікіпедія
• в Білій Церкві один із найбільших в
Україні дендрологічних парків — Арборетум «Олександрія» — поєднує природні
ландшафти з культурними елементами, створюючи «живий» простір із великою
кількістю рослин і водойм; Вікіпедія
• більш широкий розвиток концепції зеленої
інфраструктури в українських містах поступово проникає в міське планування,
сприяючи збільшенню зелених зон, покращенню якості повітря та зниженню
теплового навантаження. premera-veka
Благоустрій,
що базується на укладанні асфальту й плитки, може створювати комфорт для
пересування, але одночасно руйнує природні процеси, ізолює ґрунт та погіршує
мікроклімат. Проєкти, які інтегрують зелені поверхні, природну інфільтрацію
води та живі елементи в міське середовище, допомагають створити стійке,
комфортне та здорове середовище для мешканців українських міст.
Розуміння
цієї різниці й активне впровадження екологічних рішень у міській інфраструктурі
— ключ до сталого майбутнього міст.