Є речовини, які практично не руйнуються у природі. Вони
витримують вплив води, жиру, високих температур і можуть залишатися у довкіллі
десятки років. Саме через цю особливість PFAS — пер- та поліфторалкільні
речовини — отримали назву «вічні хімікати».
Сьогодні PFAS вважають однією з найсерйозніших
екологічних проблем у світі. Причина проста: ці сполуки надзвичайно стійкі та
активно використовувалися у промисловості й побуті протягом десятиліть.
Більшість людей контактують із PFAS щодня, навіть не
помічаючи цього. Вони можуть міститися в антипригарному покритті кухонного
посуду, водонепроникному одязі, мембранному взутті, брудовідштовхувальних
меблях, косметиці та упаковці для фастфуду. Також їх застосовують у спеціальних
пінах для гасіння масштабних пожеж.
Особливість цих речовин — надзвичайно міцний зв’язок між
атомами вуглецю та фтору. У хімії він вважається одним із найстійкіших. Саме
тому PFAS майже не розкладаються природним шляхом.
Коли речі, що містять ці сполуки, потрапляють на
сміттєзвалища або у стічні води, хімікати починають накопичуватися у ґрунтах і
водоймах. Згодом вони можуть проникати у підземні води та поширюватися
екосистемами на великі відстані.
Найбільше занепокоєння викликає те, що PFAS здатні
накопичуватися в організмі людини роками. Сучасні дослідження пов’язують високі
концентрації цих речовин із порушеннями роботи імунної та ендокринної систем,
підвищенням рівня холестерину, а також негативним впливом на печінку й нирки.
Саме тому країни Європейського Союзу та США вже посилюють
контроль за використанням PFAS. Частину сполук планують повністю заборонити, а
екологічний моніторинг води та ґрунтів дедалі частіше включає перевірку на
наявність «вічних хімікатів».
Зменшити контакт із PFAS можна і в побуті. Фахівці радять
замінювати пошкоджений антипригарний посуд, звертати увагу на маркування
“PFAS-free” або “PFC-free” на одязі та косметиці, а також використовувати
якісні фільтри для питної води.
Цікаво, що сліди PFAS уже знаходили навіть у віддалених районах Арктики та в організмах диких тварин, які ніколи не контактували з промисловими підприємствами. Це ще раз показує, наскільки легко ці речовини поширюються довкіллям.