Під час
здійснення екологічного контролю стану довкілля одним із ключових показників є
гранично допустима концентрація (ГДК).
ГДК — це
встановлений норматив, який визначає максимально допустимий вміст певної
хімічної речовини в атмосферному повітрі, воді або ґрунті з урахуванням
характеру та тривалості її впливу. Значення ГДК визначаються на основі наукових
досліджень і мають на меті обмежити вплив забруднювачів до рівня, за якого не
очікується небезпечного впливу на здоров’я людини та екосистеми. ️
В атмосферному
повітрі застосовуються нормативи, що дають змогу оцінювати як короткочасний,
так і тривалий вплив забруднювальних речовин.️ Зокрема,
враховуються максимально разові та середньодобові концентрації.
Для водних
об’єктів нормативи визначаються залежно від призначення води та особливостей
конкретного водного середовища. Окремі вимоги
встановлюються для вод, призначених для питного використання, а також для
водойм рибогосподарського призначення.
Для ґрунтів нормативи спрямовані на обмеження накопичення небезпечних речовин та запобігання їх подальшому поширенню в довкіллі, зокрема потраплянню до сільськогосподарської продукції та підземних вод.
Перевищення ГДК свідчить про те, що фактична концентрація відповідної речовини перевищує встановлений норматив. Водночас оцінка такого перевищення як конкретного екологічного порушення здійснюється з урахуванням вимог законодавства, виду речовини, об’єкта контролю, методики проведення вимірювань та інших обставин.
Дотримання
встановлених нормативів ГДК є необхідною умовою збереження належного стану
довкілля та забезпечення права громадян на безпечне для життя і здоров’я
навколишнє природне середовище.