Річка, лиман, озеро чи море — це значно більше, ніж водна поверхня. На
їхній стан безпосередньо впливає те, що відбувається на прилеглій території.
Саме для цього законодавство передбачає прибережні захисні смуги — частину
водоохоронної зони, де діє спеціальний режим господарської діяльності.
На перший погляд, смуга рослинності вздовж водойми може здаватися звичайним заростями. Насправді це природний бар’єр між суходолом і водою.
Рослини допомагають утримувати ґрунт і зменшують ерозію берегів, затримують
частину забруднюючих речовин, які можуть потрапляти у воду з поверхневим
стоком, а також створюють умови для існування багатьох видів рослин і тварин.
Коли цю територію розорюють, забудовують або знищують природну рослинність,
змінюються природні процеси. Зростає ризик змиву ґрунту та забруднюючих речовин
у водойму, погіршуються умови для водних і наземних організмів.
Тому встановлені законом обмеження — це не формальність. Водний кодекс
України визначає види діяльності, які заборонені або обмежені у прибережних
захисних смугах.
І важливий момент: прибережна захисна смуга — не «нічийна» земля. Її не
можна використовувати так, ніби жодних правил для цієї території не існує.
Збереження прибережної смуги означає збереження природного захисту самої водойми.
Тож коли бачимо вздовж річки, лиману чи моря смугу трави, кущів і дерев,
варто пам’ятати: це не зайва рослинність. Це частина природного захисту води.