Берег водойми часто сприймають як місце, де можна облаштувати все на власний розсуд: поставити паркан, звести будинок чи гараж, розорати землю до самої води, залишити сміття або помити автомобіль. Але для прибережної захисної смуги діють чіткі законодавчі обмеження.
Відповідно до статей 88 Водного кодексу України та 60 Земельного кодексу України, вздовж водних об’єктів встановлюються прибережні захисні смуги (ПЗС). Їхня ширина залежить від типу водойми: 25, 50 або 100 метрів, а вздовж морів, морських заток і лиманів — не менше 2 кілометрів.
Якщо берег має крутий схил понад 3 градуси, ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
У межах ПЗС закон обмежує цілу низку видів діяльності. Зокрема, тут заборонено розорювати землі, займатися садівництвом і городництвом, зберігати та застосовувати пестициди й добрива, влаштовувати звалища та накопичувачі відходів.
Також не можна будувати дачі, гаражі, бази відпочинку та стоянки автомобілів, мити й обслуговувати транспорт, облаштовувати гноєсховища, поля фільтрації, кладовища та скотомогильники. Окремі обмеження стосуються і випалювання сухої рослинності.
Чому ці правила важливі? Рослинність прибережної смуги затримує частину забруднювальних речовин і ґрунтових частинок, які інакше можуть потрапляти безпосередньо у воду. Коли берег розорюють, забудовують або засмічують, природний захист водойми слабшає, зростає ризик ерозії та забруднення води.
Інспекція під час перевірок та обстежень регулярно
виявляє порушення режиму прибережних захисних смуг. За порушення вимог
природоохоронного законодавства залежно від обставин передбачена
адміністративна, цивільна або кримінальна відповідальність.